Блог

Податок з доходів фізичних осіб (ПДФО) обов'язково відображається в бухгалтерському обліку.  При нарахуванні заробітної плати бухгалтер у зарплатній відомості відображає суми нарахувань та утримань, у тому числі ПДФО.
У бухгалтерському обліку суми ПДФО відображаються за 641 рахунком «Розрахунки з податків».  За кредитом рахунка відображаються сума нарахованого ПДФО, за дебетом – оплата ПДФО.  Обліковими регістрами є Журнал-ордер №3 та Головна книга.
Податкова пільга
При розрахунку ПДФО слід враховувати і податкову соціальну пільгу.  Ця пільга застосовується лише до заробітної плати.  Її розраховують за такою формулою: Прожитковий мінімум працездатної особи на 1 січня поточного року*50%.
Податкова пільга застосовується до доходу фізичної особи, якщо її дохід не перевищує суми, що дорівнює сумі прожиткового мінімуму на 1 січня поточного року*1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.  У 2014 році це дохід не більше ніж 1710 грн.  Крім того, податкова пільга може бути збільшена для деяких категорій населення.
Особливості нарахування ПДФО
ПДФО має ряд особливостей, пов'язаних із застосуванням цього податку в різних галузях господарської діяльності та у зв'язку з отриманням різних доходів.  Так, доходи фізичної особи від здавання в оренду нерухомості підлягають оподаткуванню.  При цьому податковим агентом виступає особа, яка орендує приміщення.  Якщо орендарем є фіз.  особа, яка не є юр.  особою чи підприємцем, то податковим агентом виступає орендодавець.  Податковий агент сам нараховує та оплачує ПДФО, а також звітує до органів ДПС.  Важливим моментом є те, що суму ПДФО включено у вартість оренди.  Сума оренди при виплаті зменшується на суму ПДФО.  ПДФО оплачується разом із виплатою доходу або протягом банківського дня, наступного за днем виплати орендної плати.
За договорами ДПД також виплачується ПДФО.  ПДФО виплачується із суми винагороди за мінусом ЄСВ, що становить 2,6%.  Це стосується договорів із фіз.  особами.  Якщо договір ДПД укладається з підприємцем, який працює на загальній системі, такий підприємець повинен сам за себе платити ПДФО із суми чистого оподатковуваного доходу.
Відповідно до ПКУ плата за навчання співробітника підприємства не є доходом такого працівника, який підлягає оподаткуванню, якщо виконуються такі вимоги:
кошти сплачені на користь вищих чи професійно-технічних закладів;
навчання, підготовка чи перепідготовка зумовлені потребами підприємства;
сума сплачених коштів не перевищує суму, що дорівнює сумі мінімального прожиткового мінімуму на 1 січня поточного року *1,4 на кожний місяць підготовки або перепідготовки такого працівника;
із співробітником укладено договір на відпрацювання на цьому підприємстві трьох років після закінчення навчання.
Якщо хоча б одна з цих умов порушується, тоді плата за навчання визначається як дохід такого працівника та підлягає оподаткуванню ПДФО.  Сплачені кошти оподатковуються за ставкою 15% чи 17%, залежно від розміру сплачених коштів.  Варто також враховувати, що суми сплати навчання співробітника припускають отримання останнім певного блага.  Тобто це дохід не в грошовій формі.  До них необхідно застосувати коефіцієнт залежно від обсягу доходу.  Коефіцієнт розраховується за такою формулою: К = 100:(100-СН), де СН – ставка податку.
Для доходів у ненадійній формі вартість доходу розраховується за звичайними цінами на відповідні послуги чи товар.  Також розраховується вартість доходу як додаткового блага.  Додаткове благо – це матеріальні та нематеріальні цінності, послуги та роботи, отримані від податкового агента.  Все про додаткове благо – у ст.  164.2.17 та у ст.  165 ПКУ.
Для витрачених понад норму коштів, виданих під звіт та не повернутих у строк, базою оподаткування є сума витрат, що перевищує суму витрат платника податків на відрядження або сума витрат, що перевищує фактичну суму витрат платника податків для здійснення певних цивільно-правових дій.  Не включаються до суми доходів витрати, підтверджені документально за згодою роботодавця у допустимо-граничних розмірах.  База оподаткування розраховується як і, як і основа для негрошових доходів.
Сума податку утримується під час видачі будь-якого оподатковуваного доходу за відповідний місяць, а у разі недостачі суми – за рахунок доходів у наступних місяцях.  При розірванні трудового чи цивільно-правового договору сума податку утримується з останньої виплати підзвітної особи.

Податок з доходів фізичних осіб (ПДФО) обов'язково відображається в бухгалтерському обліку.  При нарахуванні заробітної плати бухгалтер у зарплатній відомості відображає суми нарахувань та утримань, у тому числі ПДФО.
У бухгалтерському обліку суми ПДФО відображаються за 641 рахунком «Розрахунки з податків».  За кредитом рахунка відображаються сума нарахованого ПДФО, за дебетом – оплата ПДФО.  Обліковими регістрами є Журнал-ордер №3 та Головна книга.
Податкова пільга
При розрахунку ПДФО слід враховувати і податкову соціальну пільгу.  Ця пільга застосовується лише до заробітної плати.  Її розраховують за такою формулою: Прожитковий мінімум працездатної особи на 1 січня поточного року*50%.
Податкова пільга застосовується до доходу фізичної особи, якщо її дохід не перевищує суми, що дорівнює сумі прожиткового мінімуму на 1 січня поточного року*1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.  У 2014 році це дохід не більше ніж 1710 грн.  Крім того, податкова пільга може бути збільшена для деяких категорій населення.
Особливості нарахування ПДФО
ПДФО має ряд особливостей, пов'язаних із застосуванням цього податку в різних галузях господарської діяльності та у зв'язку з отриманням різних доходів.  Так, доходи фізичної особи від здавання в оренду нерухомості підлягають оподаткуванню.  При цьому податковим агентом виступає особа, яка орендує приміщення.  Якщо орендарем є фіз.  особа, яка не є юр.  особою чи підприємцем, то податковим агентом виступає орендодавець.  Податковий агент сам нараховує та оплачує ПДФО, а також звітує до органів ДПС.  Важливим моментом є те, що суму ПДФО включено у вартість оренди.  Сума оренди при виплаті зменшується на суму ПДФО.  ПДФО оплачується разом із виплатою доходу або протягом банківського дня, наступного за днем виплати орендної плати.
За договорами ДПД також виплачується ПДФО.  ПДФО виплачується із суми винагороди за мінусом ЄСВ, що становить 2,6%.  Це стосується договорів із фіз.  особами.  Якщо договір ДПД укладається з підприємцем, який працює на загальній системі, такий підприємець повинен сам за себе платити ПДФО із суми чистого оподатковуваного доходу.
Відповідно до ПКУ плата за навчання співробітника підприємства не є доходом такого працівника, який підлягає оподаткуванню, якщо виконуються такі вимоги:
кошти сплачені на користь вищих чи професійно-технічних закладів;
навчання, підготовка чи перепідготовка зумовлені потребами підприємства;
сума сплачених коштів не перевищує суму, що дорівнює сумі мінімального прожиткового мінімуму на 1 січня поточного року *1,4 на кожний місяць підготовки або перепідготовки такого працівника;
із співробітником укладено договір на відпрацювання на цьому підприємстві трьох років після закінчення навчання.
Якщо хоча б одна з цих умов порушується, тоді плата за навчання визначається як дохід такого працівника та підлягає оподаткуванню ПДФО.  Сплачені кошти оподатковуються за ставкою 15% чи 17%, залежно від розміру сплачених коштів.  Варто також враховувати, що суми сплати навчання співробітника припускають отримання останнім певного блага.  Тобто це дохід не в грошовій формі.  До них необхідно застосувати коефіцієнт залежно від обсягу доходу.  Коефіцієнт розраховується за такою формулою: К = 100:(100-СН), де СН – ставка податку.
Для доходів у ненадійній формі вартість доходу розраховується за звичайними цінами на відповідні послуги чи товар.  Також розраховується вартість доходу як додаткового блага.  Додаткове благо – це матеріальні та нематеріальні цінності, послуги та роботи, отримані від податкового агента.  Все про додаткове благо – у ст.  164.2.17 та у ст.  165 ПКУ.
Для витрачених понад норму коштів, виданих під звіт та не повернутих у строк, базою оподаткування є сума витрат, що перевищує суму витрат платника податків на відрядження або сума витрат, що перевищує фактичну суму витрат платника податків для здійснення певних цивільно-правових дій.  Не включаються до суми доходів витрати, підтверджені документально за згодою роботодавця у допустимо-граничних розмірах.  База оподаткування розраховується як і, як і основа для негрошових доходів.
Сума податку утримується під час видачі будь-якого оподатковуваного доходу за відповідний місяць, а у разі недостачі суми – за рахунок доходів у наступних місяцях.  При розірванні трудового чи цивільно-правового договору сума податку утримується з останньої виплати підзвітної особи.

Незалежно від форми підприємництва всі фірми та підприємці зобов'язані подавати звітність до органів ДПС.  До всіх документів, які подаються до органів ДПС, висуваються певні вимоги, недотримання яких веде до штрафів.
Уся звітність має відповідати формам, затвердженим Податковим Кодексом.  На податковій звітності мають бути обов'язкові реквізити.  До них відносять назву та номер документа, тип документа, інформацію про платника податків (зазначається відповідно до форми), число та місце здачі, звітний період, орган, куди подається, підписи та печатки платника податків.  Присутність усіх реквізитів є обов'язковою, незалежно від форми здачі – електронною або письмовою.
Терміни подання звітності та штрафи за допущені помилки
А ось терміни подання податкової звітності різні.  Усіх визначено Податковим Кодексом України.  Звітність подається за звітний період.  Звітні періоди поділяються на місяць, квартал, півріччя, 9 місяців, рік.  Більшість податкових декларацій подається поквартально.  До щомісячних звітів належать Акцизний збір, ПДВ, збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства, збір за користування радіочастотним ресурсом.  До поквартальних декларацій відносять декларацію на прибуток підприємства, ПДФО, ПДВ для єдинників та підприємств з нульовим доходом, єдиний податок, екологічний податок.  Звіти платників фіксованого сільгоспподатку подаються щорічно.
Усі звіти мають бути подані до органів ДПС після закінчення звітного періоду.  Декларації Акцизного збору, сільгоспподатку подаються протягом 20 днів після закінчення звітного періоду.  Квартальні звіти подаються протягом 40 днів після закінчення звітного періоду, річні – протягом 60 днів після закінчення звітного періоду.
У разі якщо платник податків виявив помилки у вже поданих деклараціях, він має право і повинен подати або уточнюючу декларацію із сумою уточнення або в наступній декларації відобразити суму недоплати податку.  При цьому суми штрафу за уточнення – 3%, а для наступної декларації – 5% від суми.  Якщо платник податків подав нову декларацію із виправленими показниками до закінчення поточного звітного періоду, то штраф не нараховується.
Податкові перевірки
ДПС має право проводити податкові перевірки.  Податкова перевірка насправді не страшна, головне щоб бухгалтерія завжди була в порядку.  Існують такі види податкових перевірок:
камеральна;
документальна виїзна та невиїзна;
фактична.
Камеральна перевірка проводиться у органах ДПС.  Об'єктом перевірки є дані поданих звітів.
Документальні перевірки бувають планові та непланові, виїзні та невиїзні.  Підставою для планової перевірки є наказ керівника органів ДПС та план-графік документальних перевірок.  Підставою для позапланової перевірки є отримання інформації щодо платника податків, яка може впливати на достовірність даних щодо платника податків.  Наприклад, результати перевірок інших платників податків, звіти з уточненням, несвоєчасне подання звітів, скарги з боку контролюючих органів, несплата податкового зобов'язання, судове рішення.  Об'єктом перевірки є документи податкового та бухгалтерського обліку, судові рішення, експертні оцінки.
Органи ДПС зобов'язані за 10 днів до початку перевірки письмово повідомити платника податків про майбутню перевірку.  Документальна виїзна перевірка проводиться за місцезнаходженням платника податків або за місцем розміщення права власності.  Невиїзна перевірка проводиться за місцезнаходженням контролюючих органів.
Фактична перевірка здійснюється контролюючими органами за місцем діяльності підприємства.  Предметом перевірки є ліцензії, патенти, розрахунково-касові операції, дотримання норм законодавства, дотримання трудового права.
Тривалість перевірок згідно з ПК для документальних планових перевірок становить для великих підприємств – 30 робочих днів, для малих – 10, для решти – 20. Перевірка може бути продовжена за наказом керівника ДПС на строк, що не перевищує половини максимально допустимого терміну для кожного виду платника податків.  Позапланова документальна перевірка становить для великих підприємств 15 робочих днів, для малих – 5, для приватних підприємців, які не мають найманих співробітників – 3, для решти – 10. Позапланова перевірка може бути продовжена відповідно на термін 10, 2 і 5 робочих днів.
Фактичні перевірки здійснюються згідно з ПК протягом 10 діб та можуть бути продовжені за рішенням керівника ДПС на строк не більше 5 діб.
За результатами перевірок контролюючі органи складають Акт у двох примірниках.  Кожен екземпляр підписують представники контролюючих органів та представники платника податків.  Податкові перевірки проводять для підприємств з високим ступенем ризиків – один раз на календарний рік, із середнім – один раз на два календарні роки, з низьким – один раз на три календарні роки.
Штрафи та пеня
У Податковому законодавстві для правопорушників передбачені штрафні санкції та пеня.  Штрафні санкції нараховуються один раз.  За кожне правопорушення штрафи нараховуються окремо.  Розміри штрафних санкцій визначено у ПКУ у розділі Адміністрація податків, зборів, платежів у главі «Відповідальність».
А ось пеня не має конкретної суми, це відсоток від основної суми зобов'язання, який нараховується за кожен день несплати цього зобов'язання.  Пеня нараховується на суму податкового боргу, включаючи суму штрафних санкцій.  Перший день після останнього дня сплати податкового зобов'язання є першим днем нарахування пені.
Граничні строки застосування штрафних санкцій становлять 1095 днів після останнього дня для сплати податкових зобов'язань або подання податкової декларації.

У разі ринкових відносин податки держави грають найважливішу роль наповненні бюджету країни.  Їх збирання дозволяє органам державного управління виконувати свої функції, фінансувати соціальні програми.
У світі існує маса найрізноманітніших податкових платежів, їх форм та видів.  Що це таке податки?  Скільки видів податків та зборів існує?  Хто має їх платити, які права та обов'язки має платник податків?  Давайте з'ясуємо все по порядку.
Податок – це обов'язковий, безумовний та регулярний грошовий платіж, нецільового призначення та безеквівалентного характеру до певного бюджету.  Ми часто чуємо паралельно зі словом "податки", слово "збори".  Збори часто називають платою, відмінності зборів від податків полягають у наступному:
цільовий характер;
платник зборів сплачує за право здійснювати певний вид діяльності;
збір – плата право отримання певної вигоди, наприклад, від використання лісових ресурсів.
Загалом в Україні існує понад 20 видів податків та зборів.  Усі податки та збори за рівнем регулювання поділяються на загальнодержавні та місцеві.
Загальнодержавні податки та збори:
податок на прибуток підприємства (НВП);
податок на доходи фізичних осіб (ПДФО);
ПДВ;
акцизний збір;
збір за першу реєстрацію транспортного засобу;
екологічний податок;
рентна плата за транспортування нафти та нафтопродуктів територією України;
плата за використання надр;
плата за землю;
збір за використання радіочастотних ресурсів;
збір за спец.  використання водних ресурсів;
збір за використання лісових ресурсів;
фіксований сільськогосподарський податок;
збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;
мито;
збір у вигляді збільшення до чинного тарифу на електроенергію та тепло;
збір у вигляді збільшення до чинного тарифу на газ для всіх споживачів.
До місцевих податків і зборів відносяться:
податок на нерухомість, крім земельних ділянок;
єдиний соціальний внесок;
збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
збір за місце для паркування транспортних засобів;
туристичний збір.
У Податковому Кодексі є поняття Платник податку та Податковий агент.  Платник податку – це фізична чи юридична особа, резидент чи нерезидент України, яка має, отримує чи передає об'єкт оподаткування або здійснює операції, які є об'єктом оподаткування згідно з Податковим кодексом України та зобов'язана сплатити податки чи збори.
Податковий агент – це особа, на яку Податковим Кодексом покладено обов'язки з розрахунку, утримання з доходу та перерахування податку до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податку.  Податковий Кодекс прирівнює податкового агента до платника податку та дає йому ті ж права, що й платнику податку.
Звісно, платники податків мають свої обов'язки та права.  Найперше обов'язок кожного платника податків – це постановка на облік.  А далі виникають такі обов'язки: розрахунок сум податків, подання звітності до органів ДПІ, своєчасна та повна оплата сум податків та зборів, надання повної та достовірної інформації, дотримання норм податкового законодавства, своєчасні, правдиві відповіді на запити контролюючих органів.  Платники податків мають право на інформацію, податкові пільги, відстрочення або розстрочення суми податкових платежів, нерозголошення інформації без письмового дозволу платника податків, оскарження результатів податкових перевірок, право бути присутніми під час перевірки та інші права, передбачені законом.
Зрозуміло, що й податкові органи також мають свої права.  До них відносять: запрошення платників податків на перевірки, отримання копій документів платників та їхньої інформації, у тому числі від державних та недержавних установ;  отримання та прийом електронної документації, контроль за дотриманням законодавства, контроль за розрахунками, доступ до приміщень та територій платників податків, залучення інших кваліфікованих фахівців під час перевірок, вимога усунення знайдених порушень та помилок, встановлення сум податкових зобов'язань та штрафних санкцій, а також інші права, передбачені  Податковим кодексом.

Відповідно до Постанови про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженої НБУ, підприємства зобов'язані вести розрахунки готівкою через касу підприємства.

Починаючи організовувати збут своєї продукції, кожне підприємство обов'язково стикається з необхідністю співробітництва з різними посередниками. Канали розподілу продукції, тобто шляхи, якими проходить продукція перед тим, як вона потрапить до споживача, можуть бути як дуже короткими, так і дуже довгими. Це залежить від виду товару та характеру діяльності компанії.

Виробниче планування – це функція керівництва компанією, що передбачає складання короткострокових, середньострокових і довгострокових планів, визначення оптимального рівня виробництва та прогнозування збуту задля досягнення тактичних і стратегічних цілей підприємства.

Важко уявити підприємства чи організації, які ведуть господарську діяльність та ніяк не відображають її документально.  Необхідність ведення бухгалтерського обліку обумовлена низкою причин.  По-перше, для ефективного внутрішнього контролю важливо систематизувати господарські операції, по-друге, такими є вимоги з боку контролюючих органів.  З цією метою затверджено Наказом Міністерства Фінансів План рахунків бухгалтерського обліку.

Починаючи зовнішньоекономічну діяльність, кожне підприємство стикається з необхідністю пошуку та вибору зарубіжних партнерів – покупців, дистриб'юторів, постачальників та інвесторів. Ці завдання зовсім різні, вони відрізняються за рівнем ризиків, складністю вирішення проблеми та часу, який менеджери витрачають на пошук. Проте, у всіх цих випадках використовуються одні й самі методи.

У сучасному світі мобільний зв'язок міцно зайняв свою нішу у повсякденному житті як людей, так і підприємств. Вона є зручним засобом спілкування, а й призводить до додаткових витрат. Витрати на неї можна включати до статей витрат підприємства, які відображаються у фінансовій звітності. Для цього при використанні мобільного зв'язку на підприємстві необхідно дотримуватись ряду простих правил.